Публікація EPICENTER

ОПОДАТКУВАННЯ ВИСОКИХ ДОХОДІВ

Порівняльний аналіз 41 країни

Ґустав Фріцон і Якоб Лундберґ Timbro, Податкова фундація, Epicenter Жовтень 2019 року

Про авторів

Якоб Лундберґ/Jacob Lundberg

Головний економіст у Тімбро/Timbro, шведському аналітичному центрі вільного ринку. Він має ступінь кандидата наук/PhD з економіки від університету в Упсалі/Uppsala і спеціалізується на питаннях оподаткування.

Ґустав Фріцон/Gustav Fritzon

Інтерн у центрі Timbro. Він має вищу юридичну освіту, яку отримав у Лондонській школі економіки.

Автори висловлюють вдячність Адаму Барті/Adam Bartha (Epicenter) та Даніелю Бану/Daniel Bunn (Податкова фундація) за конструктивні коментарі. Вони також хотіли б подякувати Марті Квінтін/Marta Quintín (фонд Civismo, Іспанія), Клавсу Зутісу/Кlāvs Zutis (Банк Латвії) та Вікторії Юравічі/Viktorija Jureviča (Міністерство фінансів Латвії) за допомогу в отриманні інформації про системи оподаткування в їхніх країнах.

Короткий опис

  • Найбільша фактична гранична ставка оподаткування являє собою загальну суму податків, яка виплачується з останнього долара, заробленого високооплачуваним працівником, з урахуванням, окрім податку на прибуток, внесків до фонду соціального забезпечення та податків на споживання. Вона є мірою, яка визначає ступінь прогресивності та перерозподілу у системі оподаткування, і становить значний інтерес для великої політики.
  • Загалом скандинавські країни та країни Західної Європи мають найвищі фактичні ставки оподаткування.
  • У цьому звіті порівнюються найбільші фактичні граничні ставки оподаткування на трудові доходи у 41 країні Організації економічного розвитку та співробітництва («ОЕСР») та Європейського Союзу («ЄС»).
  • Найвищою граничною ставкою оподаткування є відповідна ставка у Швеції, 76 відсотків, і найнижчою – у Болгарії, 29 відсотків.

Найвищі фактичні граничні ставки оподаткування у Європі

Найвищі фактичні граничні ставки оподаткування в Європі

Вступ

Із-за чого ріст інтересу до високих граничних ставок

В останні роки відновився інтерес до високих граничних ставок оподаткування з доходів фізичних осіб. Наприклад, лівоцентристські економісти Еммануель Саез/Emmanuel Saez та Томас Пікетті/Thomas Piketty запропонували підняти ставки для високооплачуваних працівників до 80 відсотків (Саез і Пікетті, 2013). Американська конгресвумен Александрія Окасіо-Кортес/Alexandria Ocasio-Cortez запропонувала найвищу граничну ставку оподаткування у розмірі 70 відсотків (Капур/Kapur, 2019). Оподаткування доходів високооплачуваних осіб вказує на загальний рівень перерозподілу у податковій системі та розмір порушень, які така система спричиняє. Власне, це, можливо, є яскравим прикладом конфлікту – основного у державній економіці – між ефективністю та справедливістю у системах оподаткування. Відповідно, найвищі граничні податкові ставки є предметом значного академічного інтересу (наприклад, Саез, 2001).

Політична дискусія стосовно оподаткування високооплачуваних осіб обертається навколо податку на прибуток, але для отримання усієї картини щодо податкового навантаження, яке лягає на високооплачуваних осіб, важливо враховувати фактичну граничну ставку оподаткування. Фактична гранична податкова ставка відповідає на запитання:

«Якщо працівник отримує підвищення заробітної плати таким чином, що загальна сума виплати для працедавця збільшується на один долар, скільки із цієї суми розподіляється державою у вигляді податку на прибуток, внесків у фонд соціального забезпечення та податків на споживання?»

У принципі, це не означає, яким чином податкове навантаження розподіляється серед різноманітних податків – усі податки, які впливають на повернення до роботи, мають братися до уваги.

Незважаючи на їхню важливість для політики, дані про фактичні граничні ставки оподаткування неможливо знайти у відкритому доступі, оскільки вони є складними для дослідження та розрахунку. Наскільки нам відомо, це дослідження є єдиним з останніх комплексних аналізів даних про найвищі фактичні податкові ставки у країнах з розвиненою економікою.1 Поєднавши дані, отримані, в основному, від міжнародних аудиторських фірм, ОЕСР та Європейської Комісії, ми можемо розрахувати граничні податкові ставки у 41 країні-члені ОЕСР та/або ЄС. Методологія викладена далі.

Повне розташування країн за рейтингом подано в Ілюстрації 1

Існує велика варіативність у розмірі фактичних граничних податкових ставок: від Болгарії, 29 відсотків, до Швеції, 76 відсотків. Двадцять дев’ять країн мають фактичні граничні ставки оподаткування вище за 50 відсотків. Середній показник для всіх країн становить 56 відсотків. Детальний аналіз за регіональними відмінностями подано у наступному розділі.

Країнам треба бути дуже обережними під час формування надмірного податкового навантаження на високооплачуваних осіб із декількох причин
  • У короткостроковій перспективі високі граничні податкові ставки сприятимуть уникненню та ухилянню від сплати податків і можуть стати причиною того, що високооплачувані працівники скоротять свою інтенсивність праці або кількість робочих годин. Згідно з обґрунтованими припущеннями щодо поведінкових реакцій на оподаткування, крива Лаффера/Laffer – демонструє відносини між ставкою оподаткування та податковими доходами – показує пікові значення в районі 60–75 відсотків для високих доходів. Це означає, що багато країн ОЕСР наближаються до піку податкових доходів або перевищили його (Лундберґ, 2017a).
  • У довгостроковій перспективі високі граничні податкові ставки можуть вплинути на вибір кар’єри та міграційні рішення. Вони також зменшують рівень повернення до навчання та підприємництва.
Країни також відрізняються за тим, де саме починають застосовуватись високі граничні ставки оподаткування

Графічне відображення цього буде дуже складним процесом, оскільки податки можуть мати різні пороги. Наприклад, поріг для солідарних податків може відрізнятися від найбільшого рівня податку на прибуток. Варто також відмітити, що найбільші граничні податкові ставки є, без сумніву, завжди найвищими ставками оподаткування, оскільки внески до фонду соціального забезпечення часто застосовуються тільки до певної граничної суми.

Держави відрізняються за видами податків, які вони стягують (див. Таблицю 1)

Усі країни у вибірці використовують центральний податок на прибуток та певні види податку на споживання (податки з продажів у штатах в США та ПДВ у всіх інших країнах), але, окрім цього, у них небагато спільного у тому, яким чином вони оподатковують високооплачуваних осіб. Одинадцять країн нараховують місцеві або регіональні податки на прибуток, а 13 країн пропонують солідарні внески або аналогічні додаткові податки на високі доходи. Двадцять три країни стягують необмежені граничним показником внески до фонду соціального забезпечення із працівників, і 26 країн – із працедавців.

Це підкреслює особливу потребу розглядати повний спектр податків під час порівняння граничного податкового навантаження у різних країнах. Наприклад, Угорщина має фіксовану ставку оподаткування у розмірі 15 відсотків, у той час як Сполучені Штати Америки стягують прогресивні федеральні податки на прибуток із найвищою граничною податковою ставкою у розмірі 37 відсотків. Оскільки податки на заробітну плату та споживання є низькими в США, фактична гранична податкова ставка є не набагато вищою, 47 відсотків. В Угорщині, з іншого боку, як працедавці, так і працівники сплачують суттєві внески до фонду соціального забезпечення. Окрім того, країна має найбільшу в світі ставку ПДВ. Як результат, фактична ставка оподаткування становить 57 відсотків – на 13 місць вище за США у розташуванні країн за рейтингом.

Ставки оподаткування із найвищими рівнями за 2019 рік у частках.

Детальнішу інформацію див. у методології та примітках за країнами.

* Середня ставка податку на споживання у 2017, як частка від цін із податками з обігу.

Джерело: Власні розрахунки на основі даних PwC (2019), KPMG (2019b, 2019c), Європейської Комісії (2019), ОЕСР (2019a) та джерел із конкретних країн (див. примітки за країнами).

Країни Податок на прибуток Внесок до фонду соціального забезпечення Податок на заробітну плату Податок на споживання* Фактична гранична ставка податку
  Центральний Місцевий/регіональний Додаткові податки Вираховуються Не вираховуються      
Австралія 45       2 5.52 7.6 53.6
Австрія 55         6.9 16.2 64.7
Бельгія 50 3.5   13.07   27.13 14.6 72.9
Болгарія 10           20.9 28.8
Канада 33 17.46         8.9 54.9
Чилі 35.5         0.02 14.5 44.9
Хорватія 36   6.48     16.5 27.0 64.0
Кіпр 35           17.9 46.6
Чехія 15   7   13.5   19.0 47.8
Данія 52.05     8     23.4 66.2
Естонія 20     1.6   33.8 22.6 54.5
Фінляндія 31.25 19.88   8.25   20.32 19.7 70.1
Франція 45   4 7.2 2.9 22.67 15.2 69.3
Німеччина 45   2.475       13.8 54.7
Греція 45   10       16.0 62.2
Угорщина 15       18.5 17.5 24.3 57.2
Ісландія 31.8 14.44       6.85 18.6 59.0
Ірландія 40   8   4 10.95 17.6 64.3
Ізраїль 47   3       15.3 57.6
Італія 43 4.23         12.9 54.0
Японія 45 10 0.945 0.3   1.19 7.9 60.0
Латвія 23   8.47     14.09 17.0 50.2
Литва 27       6.98   15.9 44.5
Люксембург 42   3.78   1.4   22.7 59.2
Мальта 35           20.1 48.1
Мексика 35         2.49 8.7 42.1
Нідерланди 51.75           15.6 59.3
Нова Зеландія 33           15.9 43.6
Норвегія 38.2       8.2 13 20.6 62.3
Польща 32     2.45 1.219 3.81 17.5 48.3
Португалія 48   5 11   23.75 16.5 71.8
Румунія 10     35   2.25 13.1 50.3
Словаччина 25     4   10.8 14.8 44.7
Словенія 50     22.1   16.1 20.5 73.3
Південна Корея 41.16 4.12     0.65 2.6 11.3 53.2
Іспанія 22.5 24.61         13.2 54.1
Швеція 25 32.19 3     31.42 19.8 75.7
Швейцарія 11.5 22.39   5.625   5.625 8.6 46.0
Туреччина 35     1   2 14.3 45.9
Великобританія 45       2 13.8 12.2 59.1
США 37 5.08     2.35 1.45 3.8 47.3
Усі шість країн із найвищими фактичними граничними податковими ставками мають високі ставки податку на заробітну плату

Це відрізняється від більшості країн, де податки на заробітну плату високооплачуваних працівників є низькими або дорівнюють нулю у граничному вираженні, оскільки виплати із фонду соціального забезпечення, із якими їх часто пов’язують, мають стелі у заробітку. Стягування високих податків із заробітної плати отримує свою порцію критики як спосіб заплутати ситуацію зі справжнім податковим навантаженням, оскільки податки на заробітну плату не входять до суми оподатковуваних доходів і зазвичай не доводяться до відома працівників (Санандаджі/Sanandaji і Уоллес/Wallace, 2011).

1 Цей звіт є оновленою версією роботи Фріца Енґлунда/Fritz Englund і Лундберґа (2017), у якій порівнювались найвищі граничні податкові ставки у 31 країні. ОЕСР (2019a) розраховує фактичні граничні ставки оподаткування, але не для найбільших доходів і за виключенням податків на споживання.

Результати за регіонами

Cкандинавські країни та країни Західної Європи

Як показано на Ілюстрації 2, скандинавські країни та країни Західної Європи (у вузькому визначенні) мають найвищі граничні податкові ставки, у середньому 67 та 61 відсоток, відповідно.2 Однак, існує суттєва неоднорідність у рамках цих груп країн. Наприклад, у Західній Європі найвища гранична податкова ставка становить 73 відсотки (Бельгія) і найнижча – 46 відсотків (Швейцарія). Існують також великі відмінності у тому, яким чином стягуються податки. Наприклад, серед скандинавських країн Швеція має надзвичайно високий податок на заробітну плату (31 відсоток), у той час як Ісландія та Данія збирають свої доходи, в основному, за рахунок звичайного податку на прибуток.

2 Країни об’єднані у групи за географічним принципом та історичним походженням. Західна Європа: Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія. Південна Європа: Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Кіпр, Мальта. Країни англо-саксонського світу: Великобританія, Ірландія, Сполучені Штати Америки, Нова Зеландія, Австралія, Канада. Скандинавські країни: Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція. Країни колишнього комуністичного світу: Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Хорватія.

Країни Східної Європи та неєвропейські країни

Країни Східної Європи та неєвропейські країни, країни, які не належать до англо-саксонського світу (такі як Мексика, Туреччина та Чилі – не показано в Ілюстрації 2), можуть похвалитися найнижчими граничними ставками оподаткування. Середні показники приховують той факт, що країни колишнього комуністичного світу застосовували принципово різні економічні моделі і системи оподаткування – відповідно, до групи належить як Словенія (73 відсотки фактичної граничної ставки оподаткування, друга після Швеції), так і Болгарія (29 відсотків фактичної граничної ставки оподаткування, найнижчої серед усіх країн, які брали участь у дослідженні).

Результати за дослідженням

Це дослідження є оновленою версією звіту, у якому були розраховані фактичні податкові ставки для 31 країни з розвиненою економікою у 2016 році (Фріц Енґлунд і Лундберґ, 2017). Порівнюючи фактичні податкові ставки, відображені у тому звіті, із оновленими результатами, ми виявили, що неможливо дійти висновку, що відбулися якісь загальні зміни, які піддаються спостереженню, у фактичних граничних податкових ставках у країнах, які досліджувались. Із 31 країни, яка досліджувалась у 2016 році, 16 країн мали менші фактичні граничні ставки оподаткування у 2019 році, а 15 країн підняли свої граничні податкові ставки протягом періоду.

Найбільше зменшення спостерігається у країнах англо-саксонського світу, із загальним середнім зменшенням на один відсотковий пункт (див. Ілюстрацію 3). Близько половини країн англо-саксонського світу відчули на собі цю тенденцію на зниження. У США найвища федеральна податкова ставка була знижена із 39.6 відсотка до 37 відсотків згідно із Законом про скорочення податків та робочих місць 2017 року, але, оскільки вона водночас отримала граничне обмеження у результаті вирахування для податків штатів та місцевих податків, рівень фактичної граничної податкової ставки зменшився тільки зовсім не набагато. У Новій Зеландії та Ірландії відбулися невеликі збільшення податків. Усі скандинавські країни, за виключенням однієї (Швеції), зазнали невеликого зменшення податкової ставки.

Одні з найбільших змін відбулися у Словаччині, яка зазнала збільшення на п’ять відсоткових пунктів своєї найбільшої граничної податкової ставки у результаті вилучення граничних обмежень щодо внесків на страхування здоров’я з боку працедавців; у Греції, яка запровадила солідарний внесок у розмірі 10 відсотків з моменту останнього звіту; і у Литві, яка провела основні податкові реформи, згідно з якими відбулася як реструктуризація способу збирання податків (переміщення від податку на заробітну плату до податку на прибуток фізичних осіб), так і зменшення загального податкового навантаження на високооплачуваних осіб. Ці зміни сильно впливають на зміну середнього розміру ставки для країн із колишнього комуністичного світу та країн Південної Європи.

Методологія

Основні принципи, методи дослідження

Для кожної країни та податку ми ідентифікуємо податкову ставку із найбільшим рівнем оподаткування. Часто внески у фонд соціального забезпечення виплачуються тільки до певної граничної межі. У цьому випадку гранична податкова ставка для високооплачуваних осіб дорівнює нулю. Ми використовуємо загальнодержавні середні показники місцевих та регіональних податків, якщо не зазначено інше.

Основними використаними джерелами є дані PwC (2019), KPMG (2019b, 2019c), Європейської Комісії (2019) та ОЕСР (2019a). Ми здійснили перехресну перевірку численних джерел для мінімізації ризику виникнення помилок. Усі податкові ставки є ставками за 2019 рік, за виключенням середніх ставок податку на споживання, які є ставками за 2017 рік або, у певних випадках, за 2016 рік.

Ми враховуємо:
  • Взаємодії між податками. Наприклад, солідарні додаткові податки та аналогічні податки часто стягуються як частка від зобов’язання з податку на прибуток. Це означає, що фактична гранична податкова ставка збільшується на частку солідарних додаткових податків, помножену на ставку оподаткування, яка знаходиться на вищому рівні податку на прибуток.
  • Чи відбувається вирахування внесків працівників до фонду соціального забезпечення із податку на прибуток. Якщо вони вираховуються, то оподатковувані доходи для цілей податку на прибуток зменшуються на суму внесків до фонду соціального забезпечення. Відповідно, податкова ставка на доходи фізичних осіб розраховується таким чином: податок на доходи фізичних осіб = податок на прибуток × (1 − внески працівника у фонд соціального забезпечення, які вираховуються) + внески працівника у фонд соціального забезпечення, які вираховуються + внески працівника у фонд соціального забезпечення, які не вираховуються.

Податкові ставки виражаються як частка від валової заробітної плати, за виключенням податків на заробітну плату (які також називаються внесками до фонду соціального забезпечення). Відповідно, податкові ставки необхідно розраховувати стосовно загальних витрат на оплату праці роботодавця, включно з податком на заробітну плату.

  • Податки на споживання, оскільки вони зменшують покупну спроможність отримувачів заробітної плати і, таким чином, більше впливають на повернення до отримання зарплати. У принципі, не має значення, коли відбувається оподаткування, у момент отримання доходів чи коли вони споживаються, оскільки кінцевою метою роботи є споживання. Податки на споживання розраховуються як частка доходів після виплати податків.
Фактична гранична податкова ставка (ФГПС) розраховується таким чином:
ФГПС =
податок на доходи фізичних осіб + податок на споживання × (1 – податок на доходи фізичних осіб) + податок на заробітну плату
1 + податок на заробітну плат у

Фактична гранична податкова ставка може також називатися граничним податковим клином, оскільки вона вбиває клин між тим, що працедавець виплачує і скільки працівник може спожити.

Наприклад, у Швеції найбільша ставка податку на прибуток становить 60 відсотків, ставка податку на заробітну плату становить 31 відсоток, а середня ставка податку на споживання – 20 відсотків. З боку працівника жодних внесків у фонд соціального забезпечення не виплачується.

Відтак, фактична гранична податкова ставка може розраховуватись таким чином:

ФГПС =
60% + 20% × (1 – 60%) + 31% = 76%
1 + 31%

Цей приклад наведено в Ілюстрації 4.

  • Cтавку податку на споживання із аґреґованих даних, на відміну від інших податків, коли ставки, які ми подаємо, визначені згідно із законодавством. Причиною цього є те, що податки на споживання відрізняються за видами товарів. Оскільки складно розрахувати середню величину податку на споживання, який конкретно мають сплачувати високооплачувані особи, ми використовуємо середній показник для всього обсягу споживання. Припущенням є те, що високооплачувані особи сплачують такий самий середній податок на споживання, як і решта населення. Розрахунки Лундберґа (2017b) на основі шведських даних вказують на те, що це недалеко від істини.
Як розраховується ставка податку на споживання

Ставка податку на споживання розраховується на основі даних ОЕСР із використанням добре використовуваної формули, запропонованої у роботі Мендоси/Mendoza та співавторів (1994): (загальні податки з продажів + акцизні збори)/(приватні витрати на споживання + державні витрати на споживання – державна компенсація працівникам). Вона враховує той факт, що певні податки на споживання держава виплачує сама собі. Ставка податку на споживання вважається такою, що містить у собі податки, тобто становить частку цін після оподаткування. Дані про доходи та компенсації працівникам у країнах, які не є членами ОЕСР, а саме, Болгарії, Хорватії, Кіпру, Мальти та Румунії, були отримані від Євростату. Усі дані про податок на споживання стосуються 2017 року, за виключенням Австралії, Греції та Мексики, стосовно яких використані дані за 2016 рік.

Що таке податок і навіщо соціальне страхування

Під час визначення, що таке податок, ми користуємось визначенням ОЕСР (2019a), згідно з яким податками є

«обов’язкові відрахування на соціальне забезпечення, які виплачують працівники та працедавці до загальнодержавних фондів або фондів соціального забезпечення під фактичним контролем держави»

Таким чином, обов’язкові виплати на користь підприємств поза межами державного контролю, таких як пенсійні фонди або професійні спілки, не враховуються. Такі виплати мають більше характер обов’язкового страхування або заощадження, ніж оподаткування.

Рівень виплат на соціальне страхування – а саме, державні пенсії – які платник податків отримує, залежить від попередніх доходів. Це збільшує рівень повернення на роботу у граничному вираженні і може вважатися зменшенням фактичної граничної податкової ставки. Однак, у більшості випадків виплати соціального страхування мають граничні значення. Відповідно, будь-які виплачені внески до фонду соціального забезпечення на високі доходи можуть вважатися чистими податками.

Однак, невелика кількість країн – із членів ОЕСР, це Чехія, Фінляндія, Естонія та Португалія (ОЕСР, 2017a) – не мають встановлених обмежень на прибутки, з яких нараховуються пенсії, у своїх державних пенсійних системах. Ми не намагались розрахувати внутрішню властиву вартість таких виплат високооплачуваним особам у силу складності пов’язаного із таким розрахунком підходу. Цю характеристику пенсійної системи необхідно враховувати під час формування висновків за нашими результатами.

Примітки за країнами

Примітки за країнами складаються із двох частин
  • Перше, це опис простими словами розрахунку фактичної граничної податкової ставки. Див. таблицю щодо точних показників ставок оподаткування.
  • Друге, це роз’яснення, за необхідності, джерел та методології отримання ставок оподаткування.

Наприклад, важливо встановити, чи встановлені обмеження щодо внесків до фонду соціального забезпечення чи ні і, з точки зору працівника, чи вираховуються вони чи ні. За кожним сценарієм, описуваний працівник отримує доходи, які підлягають оподаткуванню на найвищому рівні.

В Австралії податок на заробітну плату щодо підвищення зарплати на 100 доларів становить 6 доларів. Працівник сплачує 2 долари у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 45 доларів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 долари, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Австралії становить 8 відсотків, таким чином, приблизно 4 долари із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 57 доларів, що становить 54 відсотки витрат для працедавця, а саме 106 доларів. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 54 відсотки.

Внески працівника у фонд соціального забезпечення стосуються медичного збору (2 відсотки), який сплачують усі платники податків із оподатковуваним доходом більше 21,980 доларів. Окрім того, додаткові податки до медичного збору у розмірі 1–1.5 відсотки сплачують ті, у кого доходи перевищують 90,000 доларів (неодружені особи) або 180,000 доларів (пари або сім’ї), якщо вони не мають належного рівня покриття від приватного лікувального закладу у зареєстрованому фонді охорони здоров’я. Ми не включаємо ці додаткові податки до таблиці.

Ставка податку на заробітну плату являє собою середнє арифметичне найвищих ставок штатів (інформацію взято з вебсайтів штатів), яка розрахована таким чином:

  • Новий Південний Уельс: 5.45%
  • Вікторія: 4.85%
  • Квінсленд: 4.95% (великі працедавці)

Середнє арифметичне: 5.52%

Під час розрахунку середнього податку на споживання не було доступно жодних даних про компенсації працівникам, відповідно, за припущеннями, його рівень відповідав 56 відсоткам державних витрат, що є середнім показником для всіх країн (і близько до показника Нової Зеландії).

В Австрії податок на заробітну плату щодо підвищення зарплати на 100 євро становить 7 євро. Працівник сплачує 55 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 45 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Австрії становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 69 євро, що становить 65 відсотків витрат для працедавця, а саме 107 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 65 відсотків.

Податок на заробітну плату являє собою суму збору для вирівнювання податкового навантаження на сімей у розмірі 3.9 відсотка та муніципального податку на заробітну плату у розмірі 3 відсотки на місячну валову заробітну плату (PwC, 2019; ОЕСР, 2019a).

Внески до фонду соціального забезпечення сплачують як працедавці, так і працівники, але для них встановлені граничні значення.

У Бельгії податок на заробітну плату щодо підвищення зарплати на 100 євро становить 27 євро. Працівник сплачує 13 євро у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 87 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 54 відсоткам, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 47 євро. У працівника залишається наразі 40 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Бельгії становить 15 відсотків, таким чином, приблизно 6 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 93 євро, що становить 73 відсотків витрат для працедавця, а саме 127 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 73 відсотки.

Доходи фізичних осіб оподатковуються як на федеральному (загальнодержавному), так і на регіональному (Фламандський регіон, Валлонія або Брюссельський столичний регіон) рівнях. Федеральні ставки є прогресивними і становлять до 50 відсотків та збільшуються на суму комунальних додаткових податків у діапазоні від 0 до 9 відсотків федерального податкового рахунку. ОЕСР (2019a) розраховує середню граничну ставку податку на прибуток у розмірі 53.5 відсотка.

Однак, база, яка використовується для розрахунку регіонального податкового зобов’язання, відрізняється у залежності від регіону. Регіональним органам із 2015 року дозволено застосовувати додаткові податки на «зменшену суму федерального податку» – для вирівнювання федерального податкового зобов’язання (після вирахування федерального податку, але до зарахування федеральних податкових кредитів), за вирахуванням «фактору автономії» у розмірі 24.957 відсотка. Змінні додаткові податки (у розмірі 33.257 відсотка у Фламандському регіоні та Валлонії та 32.591 відсотка у Брюссельському столичному регіоні), які застосовують регіональні органи влади щодо «зменшеної ставки», мають такий вплив, що федеральна податкова ставка у розмірі 50 відсотків на практиці відрізняється приблизно на половину відсоткового пункту (Deloitte, 2019).

Працівники сплачують 13.07 відсотка загальної валової компенсації, без граничного обмеження, у вигляді податку у фонд соціального забезпечення. Він складається із внеску на страхування безробіття у розмірі 0.87 відсотка, внеску компенсацій за медичним страхуванням у розмірі 1.15 відсотка, внеску на систему охорони здоров’я у розмірі 3.55 відсотка, а також пенсійного внеску у розмірі 7.50 відсотка. Працедавці сплачують 27.13 відсотка (ЄК, 2019) валової компенсації, без встановлених граничних значень, у вигляді податку у фонд соціального забезпечення.

Із підвищення заробітної плати на 100 левів працівники сплачують 10 левів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 90 левів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Болгарії становить 21 відсоток, таким чином, приблизно 19 левів із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 29 левів, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 29 відсотків.

Як внески працівників у фонд соціального забезпечення, які вираховуються (13.78 відсотка), так і податок на заробітну плату (18.92 відсотка) мають верхні граничні обмеження при доході у сумі 3,000 болгарських левів на місяць.

Із підвищення заробітної плати на 100 доларів працівник сплачує 50 доларів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 50 доларів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Канаді становить 9 відсотків, таким чином, приблизно 4 долари із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 55 доларів, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 55 відсотків.

Вибрана регіональна податкова ставка (17.46 відсотка) є середнім арифметичним найбільших граничних податкових ставок провінцій. Дві провінції, Онтаріо та Британська Колумбія, додатково запровадили додаткові податки, які застосовуються до регіонального податку. Ці додаткові податки враховувались під час розрахунку суми середнього регіонального податку, як показано далі.

Сума регіонального додаткового податку у провінції Онтаріо є результатом множення кумулятивних додаткових податків (36 відсотків і 20 відсотків, що загалом дає 56 відсотків) та регіонального податку у провінції Онтаріо (13.16 відсотка від чистих доходів), відповідно, (20% + 36%) × 13.16% = 7.37 відсотка. Для наших цілей, відповідно, провінція Онтаріо стягує регіональний податок на прибуток у загальному розмірі 20.53 відсотка (7.37% + 13.16%) стосовно граничних доходів високооплачуваних осіб.

Місцевий додатковий податок Британської Колумбії просто додає додатковий податковий рівень у розмірі 16.8 відсотка на доходи, які перевищують 150,000 канадських доларів.

Податок у розмірі 6.72 відсотка, який сплачують працівники у фонд соціального забезпечення і який вираховується, має верхнє граничне обмеження у розмірі приблизно 3,609 канадських доларів на рік (KPMG, 2019c).

Із підвищення заробітної плати на 100 песо працівник сплачує 36 песо у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 65 песо, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Чилі становить 15 відсотків, таким чином, приблизно 9 песо із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 45 песо, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 45 відсотків.

Станом на 25 липня 2019 року найбільша ставка податку на прибуток у Чилі становила 35.5 відсотка (PwC, 2019; Сантандер, 2019).

Ставка внесків працівників у фонд соціального забезпечення знаходиться у діапазоні від 17.41 відсотка до 18.48 відсотка. Вона має граничне обмеження у розмірі 26,205 чилійських песо на рік. Окрім того, працівники сплачують внесок на страхування безробіття у розмірі 0.6 відсотка, який має граничне обмеження у сумі 39,324 чилійських песо на рік. Від працедавця вимагається робити внески на страхування від безробіття (2.4 відсотка), страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві (від 0.95 відсотка до 3.4 відсотка) і страхування на дожиття та на випадок втрати працездатності (1.41 відсотка). Перший внесок має граничне обмеження у розмірі приблизно 39,324 чилійських песо на рік, а інших два – у розмірі 26,205 чилійських песо на рік. І, нарешті, працедавці роблять внески до фонду соціальної допомоги (фонд SANNA). Станом на 2019 рік не обмежена граничним значенням ставка внеску становила 0.02 відсотка від валового доходу працівника.

У Хорватії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 кун становить 17 кун. Працівник сплачує 42 куни у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 58 кун, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Хорватії становить 27 відсотків, таким чином, приблизно 16 кун із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 75 кун, що становить 64 відсотки витрат для працедавця, а саме 117 кун. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 64 відсотки.

Додатковий податок (18 відсотків) є місцевим і застосовується до Загреба. Він розраховується на основі центрального податкового зобов’язання, відповідно: 18% × 36% = 6.48 відсотка.

Внески працівників у фонд соціального забезпечення стягуються за ставкою у розмірі 20 відсотків від валової суми заробітної плати (15 відсотків виплат Опори I і 5 відсотків виплат Опори II). Ці внески мають місячні граничні обмеження у розмірі 50,688 хорватських кун для виплат Опори I та Опори II та річні граничні обмеження у розмірі 608,256 хорватських кун для виплат Опори I. Внески працедавця на страхування здоров’я (16.5 відсотка від валової суми зарплати) не мають граничних обмежень.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 35 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 65 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Республіці Кіпр становить 18 відсотків, таким чином, приблизно 12 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 47 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 47 відсотків.

Як працедавці, так і працівники мають сплачувати податок у фонд соціального забезпечення у розмірі 8.3 відсотка із валової суми заробітної плати – із граничним обмеженням у розмірі 4,554 євро на місяць.

Із підвищення заробітної плати на 100 крон працівник сплачує 14 крон у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 22 крони у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 65 крон, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Чехії становить 19 відсотків, таким чином, приблизно 12 крон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 48 крон, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 48 відсотків. Понад фіксованого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 відсотків сплачується додатковий податок у вигляді солідарного внеску у розмірі 7 відсотків на доходи, які перевищують граничну суму соціального забезпечення (PwC, 2019).

Внесок до фонду соціального страхування становить 6.5 відсотка для працівників і 25 відсотків для працедавця, причому в обох випадках він має граничне обмеження у розмірі 1,569,552 чеських крон на рік (KPMG, 2019b). Цей план складається з двох компонентів. Перший – базовий пенсійний внесок за фіксованою ставкою, і другий – внесок, пов'язаний із сумою заробітної плати. І хоча частина, пов’язана із сумою заробітної плати, сильно залежить від розподілу, так що лише 10 відсотків доходів понад 20,500 чеських крон використовується для розрахунку бази, на яку нараховуються пенсії, для цієї схеми технічно бракує стелі виплат.

Внесок на медичне страхування, який не має граничного обмеження, становить 4.5 відсотка для працівника і 9 відсотків для працедавця, загалом 13.5 відсотка. Виключно у випадку Чехії до бази податку на прибуток належать соціальні внески працедавця. Із точки зору розрахунків, його можна вважати соціальними внесками працедавця, які розглядаються як соціальні внески працівників, які не вираховуються. Відповідно, ми відображаємо у відповідній колонці у таблиці повну суму внеску на медичне страхування у розмірі 13.5 відсотка.

Із підвищення заробітної плати на 100 крон працівник сплачує 8 крон у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 92 крони. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 52 відсоткам, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 48 крон. У працівника залишається наразі 44 крони, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Данії становить 23 відсотки, таким чином, приблизно 10 крон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 66 крон, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 66 відсотків.

Середня сума муніципального податку на прибуток становить 24.93 відсотка від валового доходу (PwC, 2019), а найбільша загальнодержавна гранична податкова ставка становить 27.16 відсотка. Однак, сума центральних та місцевих податкових ставок має граничне обмеження у розмірі 52.05 відсотка. Ми показуємо цей показник у колонці щодо центральних податків на прибуток.

Працівник сплачує внесок у ринок праці, який вираховується, у розмірі 8 відсотків, і сума цього внеску становить приблизно 1,080 данських крон у фонд додаткового пенсійного забезпечення на ринку праці (Arbejdsmarkedets Tillaegspension, або ATP). Загалом, працедавець також сплачує низку невеликих внесків, включно із внесками до ATP, на суму приблизно 9,000 данських крон на рік.

В Естонії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 34 євро. Працівник сплачує 2 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 98 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 20 відсоткам, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 20 євро. У працівника залишається наразі 79 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Естонії становить 23 відсотки, таким чином, приблизно 18 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 73 євро, що становить 54 відсотки витрат для працедавця, а саме 134 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 54 відсотки.

Внески працедавця у фонд соціального забезпечення включають пенсійні внески за віком, у випадку непрацездатності та втрати годувальника (20 відсотків), внесок на медичне обслуговування (13 відсотків) та внесок у фонд допомоги безробітним (0.8 відсотка) – загалом 33.8 відсотка, причому внески не мають граничного значення щодо заробітної плати.

Працівник сплачує внесок на страхування від безробіття у розмірі 1.6 відсотка, який не має граничного значення і вираховується із бази податку на прибуток (PwC, 2019).

У Фінляндії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 21 євро. Працівник сплачує 10 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 90 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 51 відсоток, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 46 євро. У працівника залишається наразі 44 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Фінляндії становить 20 відсотків, таким чином, приблизно 9 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 86 євро, що становить 71 відсоток витрат для працедавця, а саме 121 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 71 відсоток.

Місцевий податок стосується середньозваженої муніципальної ставки оподаткування, 19.88 відсотка (ETK, 2019b).

До внесків працівників у фонд соціального забезпечення, які вираховуються, належать внески пенсійного страхування, які становлять 6.75 відсотка від валових доходів працівників у віці від 17 до 52 років або від 63 до 67 років та 8.25 відсотка для працівників у віці від 53 до 62 років, а також внески у фонд страхування від безробіття у розмірі 1.5 відсотка (Nordisk eTax, 2017; ЄК, 2019). Працівники також сплачують внески у фонд медичного страхування у розмірі 1.54 відсотка (ETK, 2019c). У результаті цього загальна сума внесків працівників у фонд соціального забезпечення для осіб у віці від 17 до 52 років становить 9.79 відсотка, які вираховуються із бази податку на прибуток (Веро/Vero, 2018).

Крім того, від працедавців вимагається сплачувати внески у розмірі 20.32 відсотка від валової заробітної плати до пенсійної програми соціального забезпечення (17.35 відсотка у середньому для приватного сектора), медичного страхування (0.77 відсотка), страхування від безробіття (2.05 відсотка у середньому), страхування від нещасних випадків (0.8 відсотка у середньому) та групового страхування життя (0.07 відсотка у середньому) (ЄК, 2019; ETK, 2019a).

У Франції податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 23 євро. Працівник сплачує 7 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення, які вираховуються, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 93 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 49 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 45 євро. Працівник також сплачує 3 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення, які вираховуються. У працівника залишається наразі 44 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Франції становить 15 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 85 євро, що становить 69 відсотків витрат для працедавця, а саме 123 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 69 відсотків.

Понад ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 45 відсотків до високих доходів застосовується додатковий податок у розмірі 4 відсотки (revenu fiscal de référence).

Внески працівників до фонду соціального забезпечення складаються із трьох частин: Перше, це соціальний внесок (contribution sociale généralisée) у розмірі 9.2 відсотка. Із цього внеску 6.8 відсотка вираховуються і 2.4 відсотка не вираховуються із бази оподаткування (URSAF, 2019). Друге, це внесок для відшкодування заборгованості фонду соціального забезпечення (contribution pour le remboursement de la dette sociale). Цей внесок не вираховується із бази оподаткування. До чотириразової максимальної суми фонду соціального забезпечення обидві ці ставки застосовуються тільки до 98.25 відсотка від валової заробітної плати. Третє, це внесок на страхування від старості, який вираховується, у розмірі 0.4 відсотка (ЄК, 2019). Це перетворює загальну суму внесків працівника у фонд соціального забезпечення у внесок, який вираховується, у розмірі 7.2 відсотка, плюс внесок, який не вираховується, у розмірі 2.9 відсотка (Cleiss, 2019).

У граничному вираженні, ставка внеску працедавця у фонд соціального забезпечення складається із обов’язкового внеску на страхування від старості у розмірі 1.9 відсотка від загальної суми заробітної плати, внеску на виплати для сімей у розмірі 5.25 відсотка, внеску на страхування від нещасних випадків на виробництві, який відрізняється у залежності від розміру компанії та ризиків, але у середньому становить 2.22 відсотка (ОЕСР, 2019a), внеску на страхування витрат, пов’язаних з охороною здоров’я, материнством, на випадок втрати працездатності та смерті у розмірі 13 відсотків, а також додаткового внеску у розмірі 0.3 відсотка, який також відомий як соціальні внески солідарності (contribution solidarité autonomie/CSA) – у загальному розмірі 22.67 відсотка.

Інші внески у фонд соціального забезпечення, такі як внесок на страхування від безробіття (4.05 відсотка до 13,508 євро), внесок на страхування від нещасних випадків на виробництві (у середньому 2.22 відсотка), гарантійне страхування заробітної плати (ASG, 0.15 відсотка до 13,508 євро) та додатковий внесок до пенсійного фонду за пенсійним планом Загальної асоціації пенсійних установ для керівних працівників (Agirc) та Асоціації за програмами додаткового пенсійного забезпечення (Arrco) (14.57 відсотка до 27,016 євро), і для всіх них встановлені граничні значення.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 47 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Німеччині становить 14 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 55 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 55 відсотків.

Працівники мають сплачувати додатковий податок солідарності у розмірі 5.5 відсотка. Він накладається як частка від загального зобов’язання з податку на прибуток (де найбільша ставка оподаткування становить 45 відсотків) для фактичної найбільшої ставки додаткового податку у розмірі 2.48 відсотка.

Як працедавці, так і працівники роблять внесок у розмірі 9.3 відсотка до пенсійного фонду працівників (до 78,000 євро), внесок на страхування від хвороби у розмірі 1.5 відсотка (до 78,000 євро), внесок на страхування від безробіття у розмірі 1.5 відсотка (до 78,000 євро), а також внесок на страхування довгострокового медичного догляду у розмірі 1.275 відсотка (до 53,100 євро).

Працедавець також має сплачувати обов’язкове страхування від нещасних випадків на виробництві (Berufsgenossenschaften). Згідно з даними німецької організації зі страхування від соціальних нещасних випадків (DGUV), 1.16 відсотка є умовною середньою ставкою внеску (GTAI, 2019). Розмір ставки відрізняється у залежності від річної зарплати працівника, рівня небезпеки на робочому місці та оцінки якості самого підприємства. Управління цією програмою здійснюють приватні страхові компанії, які мають «свій власний підхід до своєї політики щодо економічних та неекономічних заохочень (різноманітних ставок премій, спеціальних компенсацій)» (ОЕСР, 2019b). Вони відрізняються у залежності від сектору економіки. Як і ОЕСР (2019b), ми не класифікуємо це як податок і, відповідно, не відображаємо його у таблиці.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 55 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 45 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Греції становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 62 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 62 відсотки.

Велика більшість фізичних осіб отримує обов’язкове страхування від Єдиного фонду соціального страхування (EFKA). Працедавці сплачують 25.06 відсотка від валової заробітної плати працівників за цією програмою. Окрім того, працівники сплачують 16 відсотків від валової заробітної плати за цією програмою. Максимальна заробітна плата, яка підлягає страхуванню і яка використовується для розрахунку місячних страхових внесків, має граничне обмеження у сумі 5,860 євро.

В Угорщині податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 форинтів становить 18 форинтів. Працівник сплачує 19 форинтів у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення та 15 форинтів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 67 форинтів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Угорщині становить 24 відсотки, таким чином, приблизно 16 форинтів із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 67 форинтів, що становить 57 відсотків витрат для працедавця, а саме 118 форинтів. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 57 відсотків.

Працівники сплачують внесок у фонд соціального забезпечення у розмірі 18.5 відсотка, який не можна вираховувати для цілей оподаткування. Станом на 1 липня 2019 року працедавці сплачували соціальний внесок у розмірі 17.5 відсотка, який не мав встановленого граничного значення (PwC, 2019).

В Ісландії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 крон становить 7 крон. Працівник сплачує 46 крон у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 54 крони, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Ісландії становить 19 відсотків, таким чином, приблизно 10 крон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 63 крони, що становить 59 відсотків витрат для працедавця, а саме 107 крон. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 59 відсотків.

Ставка місцевого державного податку на прибуток є фіксованою, але її розмір відрізняється у залежності від муніципалітетів. Найнижча ставка становить 12.44 відсотка, а найвища – 14.52 відсотка, причому середня ставка у 2018 році становила 14.44 відсотка (ОЕСР, 2019a).

Працівники мають сплачувати обов’язковий фіксований податок у розмірі 11,454 ісландські крони, коли їхні доходи стають достатньо високими.

Обов’язковий пенсійний внесок працівників (4 відсотки, PwC, 2019) не входить до аналізу як соціальний внесок для наших цілей, оскільки ми вважаємо його скоріше обов’язковим заощадженням, а не податком.

Окрім податку у фонд соціального забезпечення у розмірі 6.75 відсотка на загальну суму заробітної плати, працедавці зобов’язані сплачувати комісію на розвиток ринку Ісландії та комісію фонду гарантування заробітної плати – обидві становлять 0.05 відсотка, що у результаті робить розмір загального внеску працедавця у фонд соціального забезпечення рівним 6.85 відсотка.

В Ірландії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 11 євро. Працівник сплачує 4 євро у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 48 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 48 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Ірландії становить 18 відсотків, таким чином, приблизно 8 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 71 євро, що становить 64 відсотки витрат для працедавця, а саме 111 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 64 відсотки.

Понад податку на доходи фізичних осіб найвищого рівня у розмірі 40 відсотків працівники зобов’язані сплачувати прогресивний додатковий податок, який іще називають загальним соціальним внеском із заробітної плати. Стосовно доходів понад 70,044.01 євро застосовується ставка у розмірі 8 відсотків.

Внесок працівника у фонд соціального забезпечення (соціальне страхування, пов’язане із заробітною платою/Pay-Related Social Insurance, PRSI) становить 4 відсотки від валових доходів, без встановлених граничних обмежень, і не може бути вирахуваним із суми оподатковуваних доходів. Для працедавця ставка внеску PRSI становила 10.95 відсотка (PwC, 2019) станом на 2019 рік.

Із підвищення заробітної плати на 100 шекелів працівник сплачує 50 шекелів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 50 шекелів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Ізраїлі становить 15 відсотків, таким чином, приблизно 8 шекелів із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 58 шекелів, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 58 відсотків.

Найбільша гранична податкова ставка становить 47 відсотків (ОЕСР, 2019a). Окрім того, доходи понад 641,880 ізраїльських шекелів на рік обкладаються додатковим податком у розмірі 3 відсотки на суму валового доходу (KPMG, 2019b). Фактично, це піднімає найбільшу граничну податкову ставку до 50 відсотків.

Працедавці зобов’язані сплачувати внесок у розмірі 7 відсотків від валової суми зарплати за програмою загальнодержавного страхування і внесок на страхування здоров’я у розмірі 5 відсотків на доходи, які перевищують 60 відсотків від загальнодержавної середньої заробітної плати. Для доходів, які перевищують 60 відсотків від середньої заробітної плати, працівники сплачують внесок у розмірі 7.5 відсотка від валової суми заробітної плати за програмою загальнодержавного страхування. Усі ці внески мають граничні обмеження на рівні доходів у сумі 43,370 ізраїльських шекелів на місяць.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 47 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Італії становить 13 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 54 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 54 відсотки.

Регіональний додатковий податок знаходиться у діапазоні від 1.23 до 3.33 відсотка, а муніципальний додатковий податок – від 0 до 0.9 відсотка. Ми використовуємо ставку, яка застосовується у Римі – 3.33 та 0.9 відсотка, відповідно – що загалом дає 4.23 відсотка.

Внески працівників у фонд соціального забезпечення в середньому становлять 9.49 відсотка на доходи у сумі 46,630 євро. Стосовно доходів у діапазоні від 46,630 євро до 101,427 євро внески в середньому становлять 10.49 відсотка. Щодо доходів понад 101,427 євро на рік працівник сплачує фіксовану суму. Працедавці сплачують внески у розмірі 31.58 відсотка на заробітну плату до 101,427 євро і фіксовану суму на заробітну плату вище цього порогу. Таким чином, усі внески у фонд соціального забезпечення мають фактично граничні обмеження.

В Японії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 єн становить 1.19 єни. Працівник сплачує 0.3 єни у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 99.7 єни. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 56 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 56 єн. У працівника залишається наразі 44 єни, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Японії становить 8 відсотків, таким чином, приблизно 3 єни із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 61 єну, що становить 60 відсоток витрат для працедавця, а саме 101 єну. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 60 відсотків.

Місцевий податок на прибуток стягується за фіксованою ставкою у розмірі 10 відсотків по всім регіонам.

Додатковий податок у розмірі 2.1 відсотка розраховується як частка центрального податкового зобов’язання для фактичної ставки у розмірі 2.1% × 45% = 0.945 відсотка.

Працівники зобов’язані сплачувати внесок у розмірі 9.15 відсотка від загальної суми винагороди за пенсійною програмою соціального забезпечення (із граничним обмеженням у розмірі 620,000 японських єн), внесок у розмірі 5 відсотків за програмою страхування від захворювань (із граничним обмеженням у розмірі 1,390,000 японських єн) і внесок у розмірі 0.3 відсотка за програмою страхування від безробіття (без встановлених граничних обмежень). Всі ці соціальні внески вираховуються із бази оподаткування (PwC, 2019).

Працедавці зобов’язані сплачувати внесок у розмірі 9.15 відсотка від загальної суми компенсації до пенсійної програми (зі встановленим граничним обмеженням на рівні 620,000 японських єн) і внесок у розмірі 4.95 відсотка за програмою страхування від захворювань (зі встановленим граничним обмеженням на рівні 1,390,000 японських єн) (PwC, 2019). Окрім того, працедавці сплачують внесок із граничним обмеженням у діапазоні від 0.25 відсотка до 8.8 відсотка від загальної суми компенсації за програмою страхування від виробничих травм у залежності від частоти нещасних випадків за галузями (ОЕСР, 2019a). Ми вибрали 0.30 відсотка як основного представника більшості робочих професій без конкретних рівнів небезпеки, таких як фінанси, страхування та нерухомість (HTM, 2019) (PwC, 2019). І, нарешті, працедавці сплачують 0.6 відсотка із заробітної плати за програмою страхування від безробіття (ставка змінюється у залежності від галузі і не має граничного обмеження) і 0.29 відсотка за програмою виплат багатодітним сім’ям (ОЕСР, 2019a). Останні три внески доводять загальний розмір внесків працедавця без встановлених граничних обмежень до 1.19 відсотка.

У Латвії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 15 євро. Працівник сплачує 31 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 69 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Латвії становить 17 відсотків, таким чином, приблизно 12 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 58 євро, що становить 50 відсотків витрат для працедавця, а саме 115 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 50 відсотків.

Станом на 2019 рік найбільша гранична податкова ставка для працівників зі звичайною заробітною платою становила 23 відсотки.

Як працівники, так і працедавці сплачують внески у фонд соціального забезпечення, які мають граничні обмеження у сумі 62,800 євро. Однак, з доходів понад цю стелю стягується солідарний податок у розмірі 25.5 відсотка. Цей податок розділяється для сплати на працедавця (14.5 відсотка) та працівника (11 відсотків, підлягає вирахуванню) (комунікація електронною поштою, Міністерство фінансів Латвії).

Ми подаємо солідарний податок працівників як додатковий податок. Оскільки він підлягає вирахуванню, фактична ставка становить 11% × (1 – 23%) = 8.47 відсотка.

І, додаючи складності, солідарний податок, який був фактично сплачений у 2019 році, дорівнював найвищій ставці за попередній рік (35.09 відсотка). Сума переплати була відшкодована працедавцям у 2020 році.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 7 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення і 27 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 66 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Литві становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 10 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 44 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 44 відсотки.

У 2019 році найбільша гранична податкова ставка становила 27 відсотків (ЄК, 2019). Податкова ставка збільшилась у результаті податкової реформи 2018 року, яка передбачала податковий перехід від внесків у фонд соціального забезпечення до податків на доходи фізичних осіб.

Працівники сплачують внесок у фонд соціального забезпечення, який має граничні обмеження, у розмірі 12.52 відсотка і внесок на медичне страхування, який не має граничних обмежень, у розмірі 6.98 відсотка, причому обидва внески не підлягають вирахуванню (ЄК, 2019). Після проведеної реформи податки на заробітну плату є низькими та мають граничні обмеження (1.45 відсотка до 136,344 євро) (ЄК, 2019; KPMG, 2019; PwC, 2019).

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 1 євро у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення і 46 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Люксембурзі становить 23 відсотки, таким чином, приблизно 12 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 59 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 59 відсотків.

Солідарний додатковий податок становить 9 відсотків від центрального зобов’язання з податку на прибуток, причому фактична ставка дорівнює 42% × 9% = 3.78 відсотка.

Внески працівників за програмою страхування від захворювань (3.05 відсотка) та пенсійною програмою (8 відсотків) підлягають сплаті із річної заробітної плати до 124,266 євро. Окрім того, працівники зобов’язані сплачувати внесок страхування на випадок залежності, який не підлягає вирахуванню (1.4 відсотка, без граничних обмежень), який розраховується на основі валової заробітної плати, за вирахуванням щорічних вирахувань, у сумі 6,213 євро.

Працедавці сплачують внески за програмою страхування від захворювань (3.05 відсотка), за програмою гігієни праці (0.11 відсотка), за програмою страхування від нещасних випадків (у діапазоні від 0.72 відсотка до 1.04 відсотка), до пенсійного фонду (8 відсотків) і за програмою взаємного страхування (у діапазоні від 0.72 відсотка до 2.79 відсотка). Ці податки мають граничні обмеження у вигляді річної заробітної плати у 124,266 євро.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 35 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 65 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Мальті становить 20 відсотків, таким чином, приблизно 13 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 48 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 48 відсотків.

Як працівники, так і працедавці сплачують внески у фонд соціального забезпечення у розмірі 10 відсотків від валової заробітної плати. Від працедавців також вимагається сплачувати додатковий внесок у розмірі 0.3 відсотка до фонду декретних відпусток. Усі ці внески мають граничні обмеження (Уряд Мальти: Управління комісара з питань доходів, 2019).

У Мексиці податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 песо становить 2 песо. Працівник сплачує 35 песо у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 65 песо, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Мексиці становить 9 відсотків, таким чином, приблизно 6 песо із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 43 єну, що становить 42 відсотки витрат для працедавця, а саме 102 песо. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 42 відсотки.

Внесок працівників у фонд соціального забезпечення за програмою страхування на випадок захворювань та декретних відпусток становить 0.625 відсотка із місячної заробітної плати працівників, плюс 0.4 відсотка суми понад трикратного розмір порівняльного індексу інфляції (UMA). Заробітна плат, яка використовується для розрахунку внеску до фонду соціального забезпечення, має граничне обмеження у розмірі 25-кратного розміру UMA.

Для страхування на випадок захворювань та декретних відпусток працедавці сплачують внесок у розмірі 20.40 відсотка від UMA, плюс 1.10 відсотка від валової заробітної плати понад трикратного розміру UMA, плюс 1.75 відсотка від місячної заробітної плати працівника. Для страхування життя і на випадок втрати працездатності працедавці сплачують внесок у розмірі 1.75 відсотка від заробітної плати, а за соціальні послуги та страхування дітей 1 відсоток від заробітної плати. Ці внески у фонд соціального забезпечення розраховуються на основі заробітної плати, яка не перевищує 25-кратного розміру UMA і, таким чином, мають граничні обмеження.

І хоча не застосовується жодних федеральних податків на заробітну плату, більшість штатів застосовували місцеві податки на заробітну плату із середньою ставкою у розмірі 2.49 відсотка у 2018 році (ОЕСР, 2019a).

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 52 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 48 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Нідерландах становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 8 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 59 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 59 відсотків.

Внесок працівників у фонд соціального забезпечення складається із внеску у розмірі 17.9 відсотка за пенсійною програмою на випадок старості, внеску у розмірі 0.10 відсотка за пенсійною програмою для сиріт та вдів і внеску у розмірі 9.65 відсотка за програмою довгострокового медичного догляду загальним розміром 27.65 відсотка. Усі ці внески мають граничні обмеження на рівні доходу у сумі 34,300 євро (Шалекамп/Schalekamp, 2019).

Працедавці сплачують внески у розмірі 6.95 відсотка до фонду медичного страхування (Zvw), 3.60 відсотка до фонду страхування від безробіття (WW), 0.77 відсотка до фонду сектору WW, 6.96 відсотка на страхування на випадок втрати працездатності (WAO/WIA) і 1.25 відсотка до фонду повернення до роботи загальним розміром 19.53 відсотка. Усі соціальні внески працедавців мають граничні обмеження на рівні доходу у сумі 55,927 євро (Шалекамп, 2019).

Із підвищення заробітної плати на 100 доларів працівник сплачує 33 долари у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 67 доларів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Новій Зеландії становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 11 доларів із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 44 долари, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 44 відсотки.

У Новій Зеландії немає податків на заробітну плату або внесків у фонд соціального забезпечення, хоча працедавці і сплачують невеликий внесок страхування на випадок нещасних випадків, для якого встановлені граничні обмеження.

У Норвегії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 крон становить 13 крон. Працівник сплачує 8 крон у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 38 крон у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 54 крони, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Норвегії становить 21 відсоток, таким чином, приблизно 11 крон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 70 крон, що становить 62 відсотки витрат для працедавця, а саме 113 крон. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 62 відсотки.

Звичайні доходи (alminnelig inntekt), які складаються з усіх оподатковуваних доходів (заробітної плати, пенсій, доходів від господарської діяльності, оподатковуваних доходів від акцій та інших доходів), мінус вирахування (збитки, боргові відсотки тощо), оподатковуються за фіксованою ставкою у розмірі 22 відсотки (PwC, 2019). Ця сума розділяється на податок провінцій, муніципальний податок та державний податок. Окрім того, прогресивний «податок певного рівня» (trinnskatt) стягується із «доходу фізичних осіб» (головним чином, отримується від осіб, які працюють). Дохід фізичних осіб, який перевищує 964,800 норвезьких крон, обкладається податком певного рівня у розмірі 16.2 відсотка. Таким чином, загалом гранична ставка податку на прибуток для високооплачуваних осіб становить 38.20 відсотка.

Працівники також сплачують внесок у фонд соціального забезпечення, який не вираховується, за ставкою у розмірі 8.2 відсотка.

Податок на заробітну плату відрізняється за регіонами – причому 13 відсотків є середньозваженим показником (ОЕСР, 2019a).

У Польщі податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 злотих становить 4 злотих. Працівник сплачує 2 злотих у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 98 злотих. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 36 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 35 злотих. У працівника залишається наразі 61 злотий, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Польщі становить 18 відсотків, таким чином, приблизно 11 злотих із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 53 злотих, що становить 51 відсоток витрат для працедавця, а саме 104 злотих. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 51 відсоток.

На додачу до найбільшого податку на прибуток за ставкою у розмірі 32 відсотки високооплачувані особи повинні сплачувати солідарний податок у розмірі 4 відсотки на доходи, які перевищують 1 мільйон польських злотих на рік – фактично встановивши найвищий рівень податку на прибуток у розмірі 36 відсотків (Швед-Зєміход/Szwed-Ziemichód, 2019; PwC, 2019).

Внесок працівників у фонд соціального забезпечення складається із пенсійного страхового внеску у розмірі 9.76 відсотка від валової заробітної плати, для якого встановлене граничне обмеження на рівні 133,290 польських злотих, і страхового внеску без встановлених граничних обмежень на випадок захворювання/декретної відпустки у розмірі 2.45 відсотка від валової заробітної плати. Ці внески можуть вираховуватись із оподатковуваних доходів.

Окрім того, працівники сплачують внесок у розмірі 1.25 відсотка від оподатковуваного доходу, за вирахуванням соціальних внесків, який не має граничних обмежень, у вигляді внеску на медичне страхування (ЄК, 2019; PwC, 2019). Відповідна, фактична ставка становить 1.25% × (1 – 2.45%) = 1.219 відсотка. Ця сума не підлягає вирахуванню із оподатковуваних доходів. Внесок на медичне страхування номінально становить 9 відсотків, але 7.75 відсоткового пункту взаємно зараховується за рахунок податкового кредиту.

Працедавці сплачують внески у розмірі 9.76 відсотка від валової заробітної плати за програмою пенсійного страхування і 6.5 відсотка від валової заробітної плати за програмою страхування на випадок втрати працездатності. Ці внески мають граничні обмеження у розмірі 133,290 польських злотих. Окрім того, працедавці сплачують внески без граничних обмежень у розмірі 3.81 відсотка до інших страхових програм, які включають внесок страхування на випадок нещасних випадків у розмірі 1.26 відсотка, внесок до «трудового фонду» у розмірі 2.45 відсотка та внесок до фонду гарантованих виплат працівникам у розмірі 0.1 відсотка. Ці ставки є середніми показниками і розраховуються ОЕСР (2019a).

У Португалії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 24 євро. Працівник сплачує 11 євро у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 89 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 53 відсотки, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 47 євро. У працівника залишається наразі 42 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Португалії становить 16 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 89 євро, що становить 72 відсотки витрат для працедавця, а саме 124 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 72 відсотки.

На додачу до найбільшого податку на доходи фізичних осіб за ставкою у розмірі 48 відсотків на доходи, які перевищують 80,000 євро, нараховується додатковий солідарний податок у розмірі 5 відсотків (PwC, 2019).

Працівники сплачують 11 відсотків і працедавці 23.75 відсотка від заробітної плати у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Ці внески охоплюють виплати сім’ям, пенсій та допомоги у випадку безробіття.

Внески за пенсійною програмою відрізняються у залежності від заробітної плати окремих осіб по відношенню до вартості IAS (Indexante dos Apoios Sociais – індексу соціальної підтримки; 419.22 євро у 2012 році). У граничному вираженні (для доходів, які у вісім раз перевищують AIS), пенсія нараховується у розмірі 2 відсотків від середньої заробітної плати протягом усього життя за кожний рік внесків до 40 років (ОЕСР, 2017c). Таким чином, сума доступних державних пенсійних виплат не має граничного обмеження.

У Румунії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 леїв становить 2 леї. Працівник сплачує 35 леїв у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 65 леїв. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 10 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 7 леїв. У працівника залишається наразі 59 леїв, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Румунії становить 13 відсотків, таким чином, приблизно 8 леїв із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 51 лей, що становить 50 відсотків витрат для працедавця, а саме 102 леї. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 50 відсотків.

Працівники сплачують пенсійний внесок у розмірі 25 відсотків і внесок на медичне обслуговування у розмірі 10 відсотків, причому обидва внески не мають граничних обмежень і підлягають вирахуванню.

Податок на заробітну плату у розмірі 2.25 відсотка стосується внеску на страхування виплат на оплату праці, який мають сплачувати працедавці із валової суми заробітної плати. У залежності від характеру роботи може виникнути необхідність сплатити додатковий внесок у фонд соціального забезпечення (від 4 відсотків до 8 відсотків) – однак, жодних таких внесків не застосовується за звичайних робочих умов.

У Словаччині податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 11 євро. Працівник сплачує 4 євро у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 96 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 25 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 24 євро. У працівника залишається наразі 72 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Словаччині становить 15 відсотків, таким чином, приблизно 11 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 49 євро, що становить 45 відсотків витрат для працедавця, а саме 111 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 45 відсотків.

Внески працівників у фонд соціального забезпечення складаються із внеску на соціальне страхування у розмірі 9.4 відсотка, який має граничні обмеження з урахуванням середньої заробітної плати, та внеску на медичне страхування, який не має граничних обмежень і підлягає вирахуванню, у розмірі 4 відсотки (PwC, 2019).

Внески працедавців у фонд соціального забезпечення складаються із внеску на медичне страхування у розмірі 10 відсотків від валової заробітної плати та внеску на соціальне страхування у розмірі 25.2 відсотка від валової заробітної плати. Останній внесок на соціальне страхування, у свою чергу, складається із внеску у розмірі 1.4 відсотка за програмою страхування на випадок захворювання, внеску у розмірі 3 відсотки на страхування у випадку втрати працездатності, внеску у розмірі 14 відсотків на пенсійне страхування, внеску у розмірі 0.25 відсотка до фонду гарантованих виплат, внеску у розмірі 0.8 відсотка на страхування від нещасних випадків, внеску у розмірі 1 відсоток на страхування від безробіття, а також внеску у розмірі 4.75 відсотка до резервного фонду. Із цих внесків внесок на медичне страхування у розмірі 10 відсотків від суми валової заробітної плати і внесок на страхування від нещасних випадків у розмірі 0.8 відсотка від суми валової заробітної плати не мають граничних обмежень – і становлять загалом внесок працедавців до фонду соціального забезпечення у розмірі 10.8 відсотка. Решта внесків мають максимальну стелю доходів (76,608 євро на рік).

У Словенії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 євро становить 16 євро. Працівник сплачує 22 євро у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 78 євро. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 50 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 39 євро. У працівника залишається наразі 39 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Словенії становить 20 відсотків, таким чином, приблизно 8 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 85 євро, що становить 73 відсотки витрат для працедавця, а саме 116 євро. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 73 відсотки.

Працедавці сплачують соціальний страховий внесок у розмірі 16.10 відсотка, який не має граничного обмеження, який складається із пенсійного страхового внеску у розмірі 8.85 відсотка, внеску на медичне страхування у розмірі 7.09 відсотка, внеску на страхування від безробіття у розмірі 0.06 відсотка та внеску за програмою забезпечення декретних відпусток у розмірі 0.10 відсотка.

Працівники сплачують податок у фонд соціального забезпечення, який не має граничних обмежень, у розмірі 22.10 відсотка, який, подібно до внеску працедавців до фонду соціального забезпечення, ділиться на пенсійне страхування (15.50 відсотка), медичне страхування (6.36 відсотка), страхування від безробіття (0.14 відсотка) і на декретні відпустки (0.10 відсотка). Соціальні внески працівників підлягають вирахуванню для цілей оподаткування (KPMG, 2019b).

У Південній Кореї податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 вон становить 3 вони. Працівник сплачує 1 вону у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 45 вон у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 54 вони, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Південній Кореї становить 11 відсотків, таким чином, приблизно 6 вон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 55 крон, що становить 53 відсотки витрат для працедавця, а саме 103 вони. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 53 відсотки.

Доходи фізичних осіб оподатковуються за ставкою 42 відсотки на федеральному рівні. По всій Південній Кореї застосовується місцевий податок у розмірі 10 відсотків від загальнодержавного податку до сплати. Прогресивне вирахування з доходів від трудової діяльності застосовується до всіх працівників, зменшуючи оподатковувану валову суму доходів. У граничному вираженні (щодо доходів, які перевищують 100 мільйонів південнокорейських вон), ставка вирахування становить 2 відсотки. Таким чином, фактичний податок на доходи фізичних осіб становить (1 – 2%) × 42% = 41.16%, а місцевий податок становить 10 відсотків від нього.

Працівники сплачують внесок у розмірі 4.5 відсотка від середньої місячної заробітної плати за загальнодержавною пенсійною програмою і внесок у розмірі 3.35 відсотка від середньої місячної заробітної плати у вигляді медичної страхової премії. Обидва внески є фіксованими і, таким чином, мають граничні обмеження. Окрім того, працівник зобов’язані сплачувати 0.65 відсотка від валового доходу, без лімітів, на страхування від безробіття.

Працедавці сплачують внесок у розмірі 4.5 відсотка від стандартизованої середньої місячної заробітної плати за загальнодержавною пенсійною програмою і внесок у розмірі 3.35 відсотка від середньої місячної заробітної плати у вигляді медичної страхової премії – причому обидва внески мають граничні обмеження. Премії на страхування від безробіття знаходяться у діапазоні від 0.9 до 1.5 відсотка від загальної суми заробітної плати. ОЕСР (2019a) вибирає 0.9 відсотка як таку, що представляє середню премію. Працедавці також сплачують за програмою страхування від нещасних випадків на виробництві, причому розмір внесків відрізняється у залежності від галузі. Середня ставка, вибрана ОЕСР (2019a), становить 1.70 відсотка. Це дає розмір загальних внесків працедавця у фонд соціального забезпечення до сплати у сумі 2.6 відсотка.

Із підвищення заробітної плати на 100 євро працівник сплачує 47 євро у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 євро, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в Іспанії становить 13 відсотків, таким чином, приблизно 7 євро із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 54 євро, і найбільша фактична гранична податкова ставка становить 54 відсотки.

Регіональна ставка оподаткування (24.61 відсотка) є простим арифметичним найбільшої граничної податкової ставки у 17 автономних спільнотах (Cerezal, 2019).

Працівники сплачують внесок у розмірі 4.7 відсотка від валової заробітної плати за програмою на пенсії за віком/страхування на випадок захворювання та втрати працездатності, 1.55 відсотка на страхування від безробіття і 0.1 відсотка за програмою професійного навчання. Працедавці сплачують внесок у розмірі 23.6 відсотка від валової заробітної плати за програмою на пенсії за віком/страхування на випадок захворювання та втрати працездатності, 5.5 відсотка на страхування від нещасних випадків на виробництві та безробіття, 0.2 відсотка до фонду заробітної плати і 0.6 відсотка на програму професійної підготовки. Усі ці внески мають встановлені граничні обмеження у розмірі 50,000 євро.

У Швеції податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 крон становить 31 крону. Працівник сплачує 60 крон у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 40 крон, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Швеції становить 20 відсотків, таким чином, приблизно 8 крон із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 99 крон, що становить 76 відсотків витрат для працедавця, а саме 131 крону. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 76 відсотків.

Регіональний податок складається із податків провінцій (близько 11 відсотків) та муніципальних податків (близько 21 відсотка). Вибрана регіональна податкова ставка (32.19 відсотка, Статистика Швеції, 2019) є середньозваженою регіональною фіксованою ставкою.

Додатковий податок стосується припинення застосування заробленого податкового кредиту до доходів у діапазоні від 630,000 шведських крон до 1,640,000 шведських крон. Більше 90 відсотків платників податків найвищого рівня знаходяться у цьому діапазоні.

Працівники номінально сплачують пенсійний внесок у розмірі 7 відсотків, але він має граничні обмеження і повністю погашається за рахунок податкового кредиту. Внески працедавців у фонд соціального забезпечення стягуються за фіксованою ставкою у розмірі 31.42 відсотка з усіх видів заробітної плати.

У Швейцарії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 франків становить 6 франків. Працівник сплачує 6 франків у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 94 франки. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 34 відсотки, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 32 франки. У працівника залишається наразі 62 франки, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Швейцарії становить 9 відсотків, таким чином, приблизно 5 франків із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 49 франків, що становить 46 відсотків витрат для працедавця, а саме 106 франків. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 46 відсотків.

Ставка регіонального податку стосується середнього арифметичного від максимальних податкових ставок у кантонах для одиноких платників податків без дітей і без приналежності до релігійних конфесій, які живуть у столицях відповідних кантонів (KPMG, 2019a). Внески як працівників, так і працедавців до фонду соціального забезпечення складаються із внеску у розмірі 5.125 відсотка від валової суми доходів на страхування на випадок старості та внеску у розмірі 0.5 відсотка від доходів у сумі понад 148,200 швейцарських франків на страхування від безробіття. Працівники можуть вираховувати соціальні внески у своїх податкових деклараціях.

У Туреччині податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 лір становить 2 ліри. Працівник сплачує 1 ліру у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення. Їх можна вираховувати, що в результаті дає суму оподатковуваних доходів у розмірі 99 лір. Найбільша ставка податку на прибуток дорівнює 35 відсотків, відповідно, зобов’язання з податку на прибуток становить 35 лір. У працівника залишається наразі 64 ліри, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Туреччині становить 14 відсотків, таким чином, приблизно 9 лір із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 47 лір, що становить 46 відсотків витрат для працедавця, а саме 102 ліри. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 46 відсотків.

Для працедавців внесок у фонд соціального забезпечення становить 20.5 відсотка від валової заробітної плати (11 відсотків на пенсії, 7.5 відсотка на страхування на випадок захворювання і 2 відсотки на страхування від безробіття). Для працівників внесок становить 14 відсотків від валової заробітної плати (9 відсотків для пенсій і 5 відсотків на страхування від захворювання). Усі ці внески сплачуються стосовно доходів, які перевищують 639 турецьких лір на день.

Окрім того, працедавці сплачують внесок у розмірі 2 відсотки, а працівники 1 відсоток за програмою страхування від безробіття. Ці внески не мають граничних обмежень. Внески працівників підлягають вирахуванню із бази податку на прибуток.

Гербовий збір застосовується до трудових договорів, але щодо нього діють граничні обмеження.

У Великобританії податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 фунтів стерлінгів становить 14 фунтів стерлінгів. Працівник сплачує 2 фунти у вигляді внесків до фонду соціального забезпечення і 45 фунтів у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 53 фунти, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання у Великобританії становить 12 відсотків, таким чином, приблизно 6 фунтів стерлінгів із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 67 фунтів стерлінгів, що становить 59 відсотків витрат для працедавця, а саме 114 фунтів стерлінгів. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 59 відсотків.

Найбільша гранична ставка оподаткування (45 відсотків) застосовується в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Найбільша гранична податкова ставка в Шотландії становить 46 відсотків.

Ставка загальнодержавного страхування для працівників становить 2 відсотки на заробітну плату понад 4,167 фунтів стерлінгів на місяць. Вона не підлягає вирахуванню. Працедавці сплачують внесок до програми загальнодержавного страхування у розмірі 13.8 відсотка, і він не має граничних обмежень.

У Сполучених Штатах Америки податок на заробітну плату щодо підвищення заробітної плати на 100 доларів становить 1.45 долара. Працівник сплачує 2.35 долара у вигляді внесків у фонд соціального забезпечення та 42 долара у вигляді податку на прибуток. У працівника залишається наразі 56 доларів, які він може витратити. Середня ставка податку на споживання в США становить 4 відсотки, таким чином, приблизно 2 долара із цієї суми піде на податки на споживання. Загальна сума податків, відповідно, дорівнює 48 доларів, що становить 47 відсотків витрат для працедавця, а саме 101 долар. Найбільша фактична гранична податкова ставка, відповідно, становить 47 відсотків.

Регіональна податкова ставка являє собою середнє арифметичне найбільших ставок податку на прибуток штатів, отриманих від Федерації податкових адміністраторів (2019), із коригуванням того, що федеральні податки можуть вираховуватись із оподатковуваного доходу штатів в Алабамі, Айові та Луїзіані (іще три штати дозволяють вираховувати федеральні податки, але тільки до певної межі). Податки на прибуток міст та округів не беруться до уваги, оскільки вони є достатньо нечастими. У світлі граничного обмеження у розмірі 10,000 доларів США на вирахування податків штатів та місцевих податків (state and local tax/SALT), запроваджене у 2018 році, податок на прибуток штатів не коригується на можливість вирахування із федерального податку на прибуток.

Працівники сплачують внесок у розмірі 6.2 відсотка від валової заробітної плати у фонд соціального забезпечення (страхування від старості, на дожиття та на випадок втрати працездатності) та 1.45 відсотка за програмою медичної допомоги особам похилого віку. Колишній податок застосовується до заробітної плати до 128,400 доларів США, у той час як останній не має граничного обмеження. Високооплачувані особи сплачують додатковий податок на медичний догляд у розмірі 0.9 відсотка із заробітної плати, яка перевищує 200,000 доларів США, у результаті чого гранична податкова ставка стає 2.35 відсотка. Цю суму не можна вираховувати із податку на прибуток.

Працедавці також сплачують внесок у розмірі 6.2 відсотка на заробітну плату до 128,400 доларів США у фонд соціального забезпечення, а також 1.45 відсотка на всю зарплату за програмою медичної допомоги особам похилого віку. Окрім того, працедавці сплачують податок від безробіття у розмірі 6 відсотків на заробітну плату до 7,000 доларів США. Одночасно існують різноманітні програми штатів для боротьби із безробіттям зі встановленими граничними обмеженнями.